Атипова пневмонія об’єднує групу інфекційних захворювань легень, які спричиняють не кокова флора (типова для дихальних інфекцій), а нехарактерні збудники, зокрема умовно-патогенні мікроорганізми і віруси. На початку XXI століття епідемія вірусної пневмонії охопила понад 30 країн світу. Коронавірус, боротьба з яким ускладнювалася його постійними мутаціями, забрав життя понад 900 осіб. Для позначення спричиненого ним процесу був уведений термін «важкий гострий респіраторний синдром» (ВГРС).
Етіологія
Зафіксовані випадки атипового запалення легень були спричинені такими типами збудників:
- вірусами (респіраторним синцитіальним вірусом, вірусом Епштейна-Барра, коронавірусами, вірусами грипу та парагрипу, хантавірусом);
- грамнегативною флорою (сальмонелами, легіонелами);
- внутрішньоклітинними паразитами (хламідіями, мікоплазмами, рикетсіями);
- збудниками лептоспірозу і туляремії.
Для всіх мікроорганізмів, що спричиняють це захворювання, характерна стійкість до антибіотиків груп пеніцилінів та цефалоспоринів.
Епідеміологія
Захворювання передається переважно повітряно-крапельним шляхом. Якщо збудниками атипової пневмонії не є віруси, заразність менш виражена. Характерні локальні спалахи в сім’ях або дитячих колективах.
Захворювання реєструється цілий рік, але частіше в зимові місяці у всіх вікових груп.
Клінічна картина
Ознаки атипової пневмонії варіюють залежно від збудника інфекції. У дорослих захворювання перебігає дещо важче. Загалом для захворювань цієї групи характерні такі симптоми:
- підвищення температури;
- слабкість, головний біль;
- озноб, підвищене потовиділення під час сну;
- кашель;
- задишка, прискорене, поверхневе дихання;
- болі в грудній клітці.
Виразність і частота їх прояву відрізняються у різних форм легеневих інфекцій.
Мікоплазменна пневмонія
Атипова пневмонія у дітей найчастіше є саме мікоплазменною (до 20% від усіх випадків запалення легень). Для порівняння, у дорослих вона розвивається тільки в 2-3% випадків, переважно до 35 років.
Перебіг захворювання рідко буває важким. Поступово розвивається загальне нездужання, що супроводжується температурою в межах 38 градусів. Турбує головний біль, першіння в горлі і дихальних шляхах, можуть бути присутніми нежить і болі у вусі. Приблизно у чверті пацієнтів уражаються обидві легені.
Найтиповішим симптомом є кашель – сухий, надривний, що переходить у напади з відділенням прозорої мокроти.
При важкій мікоплазменній пневмонії збудники поширюються по організму з появою симптомів ураження різних органів. Серед позалегеневих проявів мікоплазмозу виділяють артралгії і міалгії (без інших ознак артриту), панкреатит, поліморфний висип на шкірі, катаральний менінгіт або енцефаліт, ураження нирок і міокарда (в окремих випадках).
Діагноз мікоплазменної пневмонії встановлюється на підставі верифікації збудника в крові, дослідження змивів з носоглотки, бактеріологічного посіву мокротиння. Проводиться імунологічна діагностика (ІФА) для визначення наявності антитіл до мікоплазм і полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) з метою виявлення специфічної ДНК.
При рентгенографії спостерігається посилення легеневого малюнка, збільшення лімфовузлів в області коренів ураженого легеня, інфільтрація навколо бронхів, плеврит.
Для етіотропного лікування мікоплазменної пневмонії застосовують антибіотики групи макролідів (азитроміцин, рокситроміцин), лінкозамінів (кліндаміцин), фторхінолони (авелокс). Курс лікування становить 7 – 10 днів. Додатково призначається симптоматична терапія. Вона включає жарознижувальні, бронхолітичні, протикашльові засоби. При розвитку бронхіоліту показані глюкокортикоїди.
Хламідійна пневмонія
Хламідійна пневмонія зустрічається менш ніж в 10% випадків. Мікроорганізми можуть тривалий час перебувати в організмі, не провокуючи жодних змін. Симптоми захворювання частіше розвиваються у дорослих старше 65 років.
Захворювання починається з типових для респіраторної інфекції ознак – риніту і фарингіту. Далі приєднуються симптоми інтоксикації (слабкість, головний біль) різного ступеня вираженості, що супроводжуються підйомом температури до рівня 38 – 39 градусів. Обов’язковою ознакою пневмонії є кашель. При хламідійній інфекції він сухий, іноді з мізерною серозною мокротою. Кашель супроводжується болями за грудиною. У більшості випадків уражаються обидві легені.
Перебіг хламідійної пневмонії зазвичай буває не важким, але затяжним. Поширення хламідій по організму призводить до появи позалегеневих ознак: реактивного артриту, міокардиту, менінгоенцефаліту, синдрому Гієна-Барре (постінфекційної поліневропатії). Тривала присутність у легенях хламідій призводить до алергізації організму і розвитку обструктивного бронхіту або бронхіальної астми.
Наявність в організмі хламідій виявляється за допомогою:
- визначення антитіл (реакцією зв’язування комплементу (РСК) і методом мікроімунофлюоресценції);
- визначення антигенів (імунофлюоресценція (РІФ) і імуноферментним методом (ІФА);
- полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).
Зміни на рентгенограмі спостерігаються протягом 12-30 днів від початку захворювання у вигляді посилення легеневого малюнка або дрібних вогнищ інфільтрації.
Для лікування атипової хламідійної пневмонії призначають тривалі курси антибактеріальних засобів (на термін до 14 днів). Ефективні препарати груп макролідів (ровамицин, рокситроміцин), тетрацикліну, фторхінолонів (ципрофлоксацин, авелокс).
Легіонельозна пневмонія
Відкриття грамнегативної аеробної палички Legionella pneumophila сталося в 70-х роках ХХ століття після раптового спалаху атипової пневмонії серед великої групи учасників з’їзду легіонерів. За короткий проміжок часу хвороба забрала життя 29 людей з 182 хворих.
Легіонели мешкають і розмножуються в тілах найпростіших. Ні люди, ні тварини не є носіями або джерелами зараження легіонельозу. У природі місцем природного проживання бактерій є вологий ґрунт і водойми. З них разом з водою бактерії потрапляють в системи охолодження, душові установки, басейни, обладнання для гідротерапії і успішно колонізуються там. Бактерії проникають в дихальну систему людини при вдиханні розпорошеного водного аерозолю із заражених пристроїв (аерозольний шлях), при роботах на забрудненому ґрунті (повітряно-пиловий шлях).
Випадки легіонельозу частіше реєструвалися у літніх чоловіків. У групі ризику – туристи, які проживають в готелях, пацієнти і співробітники геріатричних і психіатричних будинків-інтернатів. Найбільшою сприйнятливістю мають люди з хронічною легеневою патологією, ендокринними порушеннями, імунодефіцитними станами, що вживають алкоголь.
Симптоми і діагностика
Симптоми атипової легіонельозної пневмонії в середньому з’являються на 4-7 день після зараження. Протягом нетривалого часу хворі скаржаться на наростаючу слабкість, головний біль, іноді – на діарею. Потім температура різко підскакує до максимальних значень (39 -40 градусів), наростають ознаки важкої інтоксикації (озноб, ломота у великих суглобах і м’язах, пітливість, виражена загальна слабкість). Приєднуються симптоми ураження головного мозку: непритомність, втрата свідомості, загальмованість, галюцинації та марення. Іноді спостерігають зміни мови, ураження окорухового апарату. Кашель у хворих спочатку сухий, потім зі слизисто-гнійною або кров’яною мокротою. Може приєднуватися плеврит з характерними для нього симптомами – задишкою, тривалими болями в області грудної клітини.
Захворювання ускладнюється розвитком легеневих абсцесів, інфекційно-токсичного шоку, наростанням серцевої і дихальної недостатності.
Діагностика атипової пневмонії ґрунтується на характерних симптомах і рентгенологічній картині, лабораторній діагностиці. За допомогою ІФА та реакції імунофлюоресценції виявляють наявність антигенів у крові, сечі, мокротинні. На рентгенограмі хворих з легіонельозом спостерігають посилення легеневого малюнка, великі інфільтрати, схильні до злиття, симптоми плевриту. Зміни з’являються в перші дні захворювання і зберігаються ще протягом місяця після одужання.
Для лікування легіонельозної пневмонії ефективні антибіотики, здатні накопичуватися внутрішньоклітинно:
- макроліди (азитроміцин, кларитроміцин);
- тетрацикліни;
- фторхінолони (ципрофлоксацин, спарфлоксацин).
Атипова пневмонія у формі важкого гострого респіраторного синдрому (ТОРС)
Причиною інфекції, що викликала епідемію на початку ХХI століття, став новий штам коронавірусу (раніше відомі штами викликали у людини легку форму ГРВІ, іноді з явищами гастроентериту). Основний шлях передачі визначено як повітряно-крапельний. Але передбачається, що зараження можливе й іншими способами – контактним і фекально-оральним. Виявлено, що вірус зберігає життєздатність у виділеннях хворих (сечі, слині, калі), на одязі і предметах побуту протягом декількох днів, а в кров’яних виділеннях – до двох тижнів. Зафіксовані спалахи захворювання, де передбачуваними джерелами зараження були забруднені об’єкти (дверні ручки, меблі), водопровідна вода.
За наявними спостереженнями заразність вірусу в дитячих колективах виражена меншою мірою. Описані випадки, коли після контакту в школі з хворими дітьми більше жодна дитина не захворіла.
Симптоми захворювання з’являються через 1 – 16 днів після інфікування. Запалення в легенях починається з підйому температури до 38 і вище (у літніх пацієнтів можуть зберігатися нормальні значення), слабкості. Протягом тижня після перших симптомів з’являється кашель, супроводжуваний змінами характеру дихання (задишкою, поверхневим диханням). Нежить і болі в горлі для ТОРС не характерні. Деякі випадки захворювання супроводжуються діареєю.
Надалі стан хворого або поліпшується (після приблизно 7 днів захворювання), або прогресує у важку форму ураження легень з розвитком вираженої дихальної недостатності і гіпоксемії. Половині таких хворих згодом потрібні заходи зі штучною вентиляцією легенів. Летальний результат настає від респіраторного дистрес-синдрому.
У дітей, хворих на ТОРС, симптоми були виражені набагато меншою мірою. Всі діти одужали без будь-яких наслідків.
Діагностика в даному випадку ускладнена. Для виявлення хворих враховуються епідеміологічні дані про відвідування несприятливих районів. На рентгенограмах визначаються ущільнення в легенях, які в подальшому збільшуються в розмірах.
Мікроскопія мазка не визначає ТОРС, але дозволяє виключити цей діагноз. Використовуються серологічні методи, що визначають наявність антитіл (непряма РІФ та ІФА). Для виявлення наявності вірусної РНК застосовують ПЛР.
Для лікування спалаху ТОРС застосовували противірусний препарат (рибавірин) у поєднанні з великими дозами глюкокортикоїдів. Однак клінічна ефективність такого лікування не доведена і деякими країнами відкидається. У Китаї використовували переливання хворим сироватки крові від видужалих пацієнтів. Але можливості такої терапії обмежені. В даний час ведуться розробки зі створення специфічної діагностики і препаратів, що впливають на коронавірус.
Профілактика атипових пневмоній
Для того, щоб не захворіти на атипову пневмонію, рекомендується не відвідувати регіони з несприятливою епідеміологічною обстановкою, уникати місць скупчення людей (або носити захисну маску), частіше мити руки з милом.
При наявності хворого вдома слід регулярно проводити дезінфекцію його речей – кип’ятити одяг, посуд і предмети побуту обробляти хлорсодовими розчинами.
