Синдром верхньої порожнистої вени (СВПВ) являє собою комплекс симптомів, який розвивається в результаті порушення кровообігу і утруднення відтоку крові з вен верхньої частини тулуба.
Це вторинна патологія, яка виступає ускладненням захворювань органів середостіння. Вона частіше зустрічається у представників чоловічої статі від 30 до 60 років.
Причини синдрому
В основі розвитку цього синдрому лежать такі 3 патологічні процеси:
- здавлення вени;
- тромбоз;
- проростання стінки злоякісною пухлиною.
Серед причин синдрому в більшості випадків відзначається рак легені, особливо багатоклітинний. Крім того, збільшення обсягу тканин органів середостіння призводить до обструкції верхньої порожнистої вени, що є сприяючим чинником.
Причинами СВПВ також можуть бути такі захворювання:
- туберкульоз;
- гістоплазмоз;
- сифіліс;
- тромбози;
- серцево-судинна недостатність;
- фіброзний медіастиніт;
- загрудинний зоб.
Сприяючими факторами до розвитку цієї патології є і наявність в анамнезі у пацієнта злоякісної пухлини молочної залози, меланоми, саркоми або лімфоми.
Симптоми і діагностичні заходи
Вираженість симптоматики синдрому верхньої порожнистої вени залежить від інтенсивності патологічного процесу, ступеня здавлення і порушення кровообігу. Відповідно до цього перебіг патології може бути гострим або повільно прогресуючим. Синдром можна виявити за 3 специфічними ознаками та проявами: розширення і набухання шийних і грудних вен, набряки в ділянці обличчя і шиї, а також верхнього плечового пояса, посиніння або ціаноз обличчя. Ці прояви викликані венозним застоєм у глибинних венах обличчя і шиї.
При синдромі здавлення верхньої порожнистої вени часто трапляються кровотечі з носа, легень, стравоходу. Це обумовлено підвищенням кров’яного тиску у вені і витонченням судинної стінки, в результаті чого вона розривається.
Скарги пацієнта відрізняються різноманіттям:
- головний біль і запаморочення;
- осиплість і зміна тембру голосу;
- нудота і сонливість;
- зміна зовнішності;
- кашель і біль у грудній клітці;
- задишка і утруднене дихання;
- непритомність і судоми.
Можуть бути і вторинні ознаки цього симптому. До них відносяться: підвищена сльозоточивість, шум у вухах, слухові галюцинації, зниження слуху, погіршення зору.
Для постановки діагнозу досить провести зовнішній огляд пацієнта і вивчити скарги хворого. Для його підтвердження проводяться інструментальні методи обстеження: рентгенографія грудної клітки та комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія.
Лікування
Терапевтична тактика щодо синдрому залежить від причин, що викликали цю патологію, а також швидкості її прогресування і симптомів. Часто СВПВ розвивається до встановлення діагнозу, але з’ясування вихідних причин важливо для ефективності лікувальних заходів. Але у випадку життєво загрозливого стану до лікування приступають відразу без постановки основного діагнозу.
Насамперед необхідно усунути патологічні симптоми і врятувати життя пацієнта:
- забезпечити вільне надходження повітря в легені;
- усунути непрохідність верхньої вени;
- ліквідувати здавлення органів середостіння.
Коли синдром викликаний раковою пухлиною в легенях або метастазами в них, проводиться комплексна хіміотерапія в поєднанні з опроміненням. Якщо СВПВ стався в результаті тромбозу, то необхідно проведення тромбектомії. Іноді уражену ділянку порожнистої вени висікають і на її місце встановлюють гемотрансплантат.
Необхідність у проведенні екстреної операції виникає у разі розвитку гострої серцевої недостатності, коли є небезпека зупинки серця. Виражене порушення дихання і ураження головного мозку теж відносяться до категорії невідкладних станів.
Для того щоб відновити венозний відтік, вдаються до наступних методів лікування: обхідне шунтування, зовнішня декомпресія, черезшкірна ангіопластика, ендопротезування.
