Порушення слуху (туговухість) у дітей і дорослих: ознаки і лікування

Порушення слуху (туговухість) — поширена проблема, що часто виникає з віком або в результаті тривалого впливу гучних звуків. Глухотою називають найважчий ступінь приглухуватості.

У здорової людини у формуванні звукового відчуття послідовно беруть участь три відділи вуха: зовнішнє, середнє і внутрішнє. Спочатку звукові хвилі вловлюються вушною раковиною і по зовнішньому слуховому проходу потрапляють у вухо. Там вони змушують коливатися і вібрувати барабанну перетинку. Ці вібрації передаються в середнє вухо — трьома слуховими кісточками: молоточком, ковадлом і стремінцем, які посилюють коливання і передають їх у равлик внутрішнього вуха. Це спіральний орган, заповнений рідиною. Там розташовуються мікроскопічні волоскові клітини — рецептори. Їхні волоски ворушаться в такт коливань рідини і посилають по слуховому нерву сигнал у головний мозок.

Втрата слуху настає, коли звукові сигнали не доходять до головного мозку. Це може статися при ушкодженні на рівні зовнішнього або середнього вуха (кондуктивна приглухуватість), а також якщо уражаються волоскові клітини внутрішнього вуха або сам слуховий нерв (нейросенсорна приглухуватість). Трапляється і змішана приглухуватість.

Майже 300 млн людей у світі страждають на глухоту чи погано чують. Деякі люди народжуються глухими, але в більшості випадків втрата слуху відбувається протягом життя. Проблема зазвичай посилюється з віком. Порушення слуху може настати різко, а може розвиватися поступово. Першими симптомами зазвичай стають труднощі зі сприйняттям чужої мови: людина неправильно розуміє сказане, просить повторити, при прослуховуванні радіо або перегляді телевізора піднімає гучність вище звичайного.

Кондуктивна приглухуватість піддається лікуванню за допомогою лікарських засобів або хірургічної операції. У разі нейросенсорної приглухуватості, що виникла раптово, рахунок іде на години. Тому важливо якомога швидше звернутися до лікаря, хоча цей тип приглухуватості лікується дуже важко. Якщо нейросенсорна приглухуватість розвивається поступово і порушення слуху існують уже тривалий час, лікування, зазвичай, спрямоване на стабілізацію процесу і поліпшення слухових можливостей за допомогою слухових апаратів і імплантів.

Ознаки порушення слуху у дітей і дорослих

Іноді зниження слуху настає раптово, але частіше людина втрачає слух поступово, і це не відразу помічають. Знаючи перші симптоми глухоти, що розвивається, її можна виявити на ранньому етапі. Чим раніше буде поставлений діагноз і розпочато лікування, тим вищі шанси зберегти слух.

Підозрювати втрату слуху можна, якщо людина:

• не може чітко почути, що кажуть інші, неправильно розуміє сказане;
• часто просить повторити те, що їй сказали;
• дивиться телевізор або слухає музику на високому рівні гучності;
• не завжди чує телефонний сигнал або дзвінок у двері;
• регулярно відчуває стрес або втому через необхідність напружуватися, щоб почути потрібну інформацію.

Іноді ознаки порушення слуху першим помічає хтось із близьких чи знайомих.

Особливості дітей з порушенням слуху

Протягом перших місяців після народження дитини регулярно обстежують, у тому числі перевіряють слух. Однак деякі порушення слуху в дітей можуть залишитися непоміченими. Тому батьки повинні знати особливості дітей з порушенням слуху, спостерігати за поведінкою дитини, щоб вчасно помітити можливі проблеми.

Слід звернутися до лікаря при появі таких особливостей у маленької дитини:

• малюка не лякають гучні звуки;
• дитина до 4 місяців не повертається в бік джерела звуку;
• дитина до 1 року не говорить окремі слова;
• дитина реагує на людей, тільки коли бачить їх, і не відгукується на своє ім’я;
• малюк чує лише деякі звуки.

Ознаки порушення слуху в дітей старшого віку:

• дитина повільно вчиться говорити або говорить невиразно;
• часто перепитує;
• говорить дуже голосно;
• вмикає телевізор на дуже високу гучність.

Причини порушення слуху (приглухуватості)

Виділяють два основних типи порушення слуху: нейросенсорну і кондуктивну приглухуватість.

• Нейросенсорна приглухуватість найбільш поширена. Вона настає при пошкодженні волоскових чутливих клітин, які знаходяться у внутрішньому вусі і сприймають звукові коливання. Крім того, нейросенсорна приглухуватість може розвинутися внаслідок ураження слухового нерва, який передає інформацію про звук від волоскових клітин у головний мозок. У деяких випадках можуть бути пошкоджені і нерв, і волоскові клітини.
• Кондуктивна приглухуватість розвивається через проблеми в зовнішньому і середньому вусі: якщо слуховий прохід закритий сірчаною пробкою, погано працюють слухові кісточки або пошкоджена барабанна перетинка.

Іноді в однієї людини трапляються обидва типи порушення слуху. Далі ми розповімо про найбільш часті причини цих типів приглухуватості.

Втрата слуху з віком

Основною причиною втрати слуху є загальне старіння організму. Глухоту, яка розвивається з віком, називають пресбіакузисом.

Більшість людей починає потроху втрачати слух на рубежі 30–40 років. З роками цей процес посилюється. 30–35% людей 65–75 років страждають від порушень слуху, а після 75 років відсоток зростає до 60%. До 80 років у більшості людей спостерігається значне зниження слуху.

Це відбувається тому, що чутливі волоскові клітини у внутрішньому вусі поступово пошкоджуються і відмирають. При віковому зниженні слуху людині стає складніше сприймати високочастотні звуки, наприклад, жіночі або дитячі голоси, а також приголосні звуки. Важче стає розбирати мову в шумному приміщенні, а також визначати джерело звуку. Як правило, втрата слуху розвивається одночасно в обох вухах.

Зниження слуху через шум

Ще одна поширена причина втрати слуху — тривалий вплив гучних звуків. Цей фактор теж може призвести до пошкодження волоскових клітин, розташованих у равлику внутрішнього вуха. У групі ризику з розвитку нейросенсорної приглухуватості в результаті впливу шуму знаходяться:

• працівники шумного виробництва, наприклад, ті, хто має справу з пневматичним дрилем або молотом;
• співробітники закладів, де грає гучна музика, наприклад, нічних клубів;
• люди, які голосно і часто слухають щось через навушники.

Втрата слуху може трапитися раптово через особливо гучний звук, наприклад, вибух. Це називається акустичною травмою.

Інші типи нейросенсорної приглухуватості

До погіршення слуху і глухоти можуть призводити багато інших причин:

• Спадковість — деякі люди народжуються глухими або втрачають слух через генетичну патологію, хоча в них не завжди є родичі з тією ж проблемою.
• Ускладнення вірусних інфекцій, наприклад, свинки, кору чи краснухи.
• Хвороба Меньєра — характеризується запамороченням, періодичною втратою слуху, шумом у вухах і відчуттям закладеності вуха.
• Невринома слухового нерва — доброякісне новоутворення на слуховому нерві або близько нього.
• Менінгіт — запалення захисних оболонок головного і спинного мозку.
• Енцефаліт — запалення головного мозку.
• Розсіяний склероз — захворювання, що вражає центральну нервову систему (головний і спинний мозок).
• Інсульт — порушення мозкового кровообігу.

Деякі ліки, наприклад, певні препарати для хіміотерапії і антибіотики, також можуть пошкодити равлик і слуховий нерв, приводячи до нейросенсорної приглухуватості.

Кондуктивна приглухуватість

Виникає, коли звуки не можуть потрапити у внутрішнє вухо. Як правило, це відбувається через непрохідність, наприклад, скупчення вушної сірки, рідини (гнійний отит) або через вушну інфекцію.

Кондуктивна втрата слуху також може бути викликана наступними факторами:

• прокол барабанної перетинки;
• отосклероз — порушення рухливості слухових кісточок у середньому вусі;
• ушкодження слухових кісточок в результаті травми або захворювання, наприклад, холестеатоми (патологічне скупчення шкірних клітин у вусі).

Кондуктивна приглухуватість зазвичай оборотна, і її вдається вилікувати за допомогою ліків або хірургічної операції.

Порушення слуху (туговухість): діагностика

При зниженні або втраті слуху слід звернутися до оториноларинголога (ЛОР-лікаря), який огляне вуха і перевірить слух кількома простими способами.

Під час огляду у вухо вводиться інструмент з джерелом світла на кінці (отоскоп), за допомогою якого лікар зможе побачити наступні патології:

• непрохідність, викликана вушною сіркою, рідиною або чужорідним тілом;
• інфекція вушного каналу;
• бліда барабанна перетинка — ознака інфекційного ураження середнього вуха;
• рідина за барабанною перетинкою;
• травма барабанної перетинки;
• холестеатома — патологічне скупчення шкірних клітин у вусі.

Лікар запитає, чи відчуваєте ви біль у вусі і коли вперше помітили зниження слуху. Погано чує одне вухо чи обидва?

Після простого огляду ЛОР-лікар проведе більш поглиблені дослідження: тести з використанням камертона, тональну аудіометрію та оцінку кісткової звукопровідності. Ці методи описані нижче.

Огляд з використанням камертона. Камертон — це металевий предмет У-подібної форми, що видає звукові хвилі певної тональності, коли по ньому злегка вдаряють. Його можна використовувати для перевірки різних характеристик слуху. Під час дослідження лікар вдаряє камертоном по ліктю або коліну, щоб він завібрував, а потім підносить його до голови людини з різних сторін. Це дозволяє визначити, чи є глухота кондуктивною, коли на шляху проведення звуку є перешкоди, або нейросенсорною, коли порушене саме сприйняття звуку.

Тональна аудіометрія. Під час дослідження апарат під назвою аудіометр відтворює звуки різної гучності і частоти (тональності) і подає їх у навушники. Коли випробуваний чує звук, він натискає на кнопку.

Оцінка кісткової звукопровідності. Дозволяє визначити нейросенсорну втрату слуху, перевіривши, чи добре працює внутрішнє вухо. Метод полягає у прикладанні вібруючого камертона або іншого пристрою до соскоподібного відростка скроневої кістки за вухом. Якщо чутливі клітини внутрішнього вуха або слуховий нерв у порядку, людина почує звук, який проводиться кістками черепа. Таким чином можна виключити нейросенсорну приглухуватість.

Перевірка слуху у новонароджених

Новонароджені діти проходять кілька планових оглядів, у тому числі перевірку слуху. Це робиться в перші дні і місяці життя немовляти. У більшості випадків слух оцінюється педіатром за суб’єктивними ознаками — реакцією дитини на звуки. Якщо в малюка є ризик глухоти, його обстежує ЛОР-лікар (сурдолог). Крім того, зараз вводиться поголовне обстеження слуху новонароджених за допомогою інструментальних методів. Спочатку перевіряють слух усім діткам у пологовому будинку, а через кілька місяців повторно, за показаннями, в сурдологічних центрах або поліклініці. Поки ця система введена не скрізь.

Найбільш поширений інструментальний метод діагностики слуху у новонароджених — реєстрація отоакустичної емісії. По можливості дослідження проводять, коли дитина спить. Під час процедури у вухо дитини вставляється невеликий динамік. Динамік видає тихі звуки і реєструє відповідь «ехо» з вуха.

Якщо патологій немає, відповідні звуки реєструються та аналізуються комп’ютером. Якщо відповіді немає, це не обов’язково означає, що дитина глуха, але потрібні додаткові обстеження. Приблизно в 1–2 дітей з тисячі діагностується певна ступінь глухоти в одному або обох вухах.

Ступені приглухуватості

Повністю глухих дітей і дорослих дуже мало. Як правило, порушення слуху бувають виражені по-різному, можуть охоплювати одне або обидва вуха. Ступінь приглухуватості оцінюють за величиною найслабшого звуку в децибелах (дБ), який сприймає людина.

• Приглухуватість 1 ступеня. Найслабший звук, сприйманий людиною, досягає 21–40 дБ. Може бути складно розрізняти мовлення, особливо в шумному середовищі.
• Приглухуватість 2 ступеня. Найслабший звук, сприйманий людиною, досягає 41–55 дБ. Важко почути мовлення без слухового апарату.
• Приглухуватість 3 ступеня. Найслабший звук, сприйманий людиною, досягає 56–70 дБ. Таким людям зазвичай доводиться читати по губах або спілкуватися за допомогою мови жестів, навіть при використанні слухового апарату.
• Приглухуватість 4 ступеня. Найслабший звук, сприйманий людиною, досягає 70–90 дБ. Таким людям часто рекомендують встановити кохлеарний імплантат. До інших методів спілкування відносять читання по губах і мову жестів.
• Глухота. Найслабший звук, який сприймає людина, перевищує 90 дБ.

Лікування приглухуватості

Лікування порушення слуху залежить від того, з якої причини воно виникло. Втрата слуху, викликана тим, що звуки не потрапляють у внутрішнє вухо, зазвичай через непрохідність (кондуктивна приглухуватість), найчастіше тимчасова і піддається лікуванню. Наприклад, сірчані пробки можна видалити за допомогою крапель або в ЛОР-лікаря. Якщо причина в бактеріальній інфекції, її лікують антибіотиками, а рідину, що накопичується у вусі, можна видалити під час операції, так само як і відновити проколоту барабанну перетинку або виправити патологію слухових кісточок.

Втрата слуху, викликана пошкодженням внутрішнього вуха або слухових нервів (нейросенсорна приглухуватість), у більшості випадків необоротна. Пошкоджені чутливі волоскові клітини равлика (закрученої в спіраль трубки у внутрішньому вусі) відновити не можна. Однак гостра втрата слуху в результаті нейросенсорної приглухуватості іноді піддається лікуванню. Для цього до лікаря потрібно звернутися в перші години зниження слуху. При довгостроково існуючій або вродженій нейросенсорній приглухуватості лікування спрямоване на поліпшення слуху за допомогою спеціальних апаратів і підвищення якості життя. Деякі з методів лікування описані нижче.

Слухові апарати при приглухуватості

Слуховий апарат — це електронний пристрій, що складається з мікрофона, підсилювача, приймача (ресивера) і акумулятора. Мікрофон вловлює звуки, а підсилювач робить їх голоснішими. Слухові апарати обладнані пристроями, які розрізняють фонові звуки, такі як шум дороги, і звуки на передньому плані, наприклад, мова співрозмовника. Сучасні апарати дуже маленькі і непомітні і можуть вставлятися усередину вуха.

Бувають слухові апарати двох типів: аналогові і цифрові. В останньому випадку звук спочатку перетворюється у двійковий код і обробляється комп’ютером, а потім надходить у вухо. Це дозволяє вибирати різні режими роботи апарата: у тихій кімнаті, на вулиці, в шумному залі та ін. Слухові апарати підходять не всім, наприклад, вони можуть бути марні при високому ступені втрати слуху. З приводу вибору слухових апаратів слід проконсультуватися з лікарем.

Деякі частини сучасних слухових апаратів виготовляються індивідуально, для цього робиться зліпок вуха. Гучність апарату також налаштовується для кожного пацієнта залежно від ступеня приглухуватості. Людині показують, як використовувати слуховий апарат і доглядати за ним. Через 3 місяці використання призначається повторна консультація лікаря-сурдолога.

Завушні слухові апарати (BTE) — як правило, мають вушний вкладиш, який розташовується в слуховому проході, а інша, найбільш масивна частина приладу кріпиться за вухом. Деякі типи завушних слухових апаратів обладнані двома мікрофонами. Це дозволяє чути звуки в безпосередній близькості від себе або зосередитися на звуках, що виходять з певного напрямку, що може бути особливо зручно в галасливій обстановці.

Існують відкриті типи завушних слухових апаратів, у яких вушний вкладиш замінений на тонку трубочку. Такий тип пристрою підходить для людей зі слабким або помірним ступенем приглухуватості.

Слухові апарати з ресивером (приймачем) у вусі (RITE) на відміну від завушних мають більш компактну зовнішню частину, так як основна частина приладу захована у вушному каналі. Тому, як правило, вони менш помітні.

Внутрішньовушні слухові апарати (ITE) являють собою вкладиш, що повністю заповнює внутрішню частину вушної раковини і вушний канал. Всі деталі розташовані в пластиковому корпусі, який виготовляється індивідуально, залежно від розмірів вушної раковини.

Внутрішньоканальні слухові апарати (ITC) вставляються в зовнішню частину вушного каналу і ледь помітні.

Глибокий внутрішньоканальний слуховий апарат (CIC) ще менший за попередній тип і менш помітний, ніж ITE. Однак такі слухові апарати не підходять для людей з важкими порушеннями слуху, і часто виникають вушні інфекції.

Кишенькові слухові апарати являють собою невелику коробочку, в якій знаходиться мікрофон. Її можна прикріпити до одягу або покласти в кишеню. Провід з’єднує коробочку з навушником, передає звуки у вухо. Такий слуховий апарат підходить людям з порушеннями дрібної моторики рук і дуже слабким слухом.

CROS/BiCROS — це слухові апарати, які використовуються у випадках, коли погано чує тільки одне вухо. Апарат CROS вловлює звуки з боку глухого вуха і передає їх в інше. Іноді звуки передаються по проводах, але є і бездротові моделі. BiCROS працює за тим же принципом, але ще й підсилює звуки, що входять у вухо, яке зберегло слух. Такі апарати підходять людям з втратою слуху в одному вусі і його зниженням у другому.

Слухові апарати кісткової провідності рекомендуються людям з кондуктивною або змішаною приглухуватістю, які не можуть користуватися звичайними пристроями для посилення звуку. Слухові апарати кісткової провідності вібрують у відповідь на звуки, вловлювані мікрофоном. Також вони можуть допомагати людям зі зниженим слухом в одному вусі і повною втратою слуху в іншому.

Вібруюча частина апарату розміщується впритул до кістки за вухом (соскоподібного відростка) за допомогою пов’язки. Вібрації проходять через кістку в равлик внутрішнього вуха і сприймаються як звук природним шляхом. Такі апарати дуже ефективні, але їх може бути незручно довго носити.

Слуховий апарат BAHA передає звуки безпосередньо в равлик за допомогою вібрацій соскоподібного відростка. Під час хірургічної операції в череп імплантується гвинт, на який можна закріплювати слуховий апарат. Апарат BAHA носять протягом дня і знімають на ніч. На відміну від слухового апарату кісткової провідності, цей пристрій зручніше носити. BAHA встановлюється людям з кондуктивною приглухуватістю і іноді людям, у яких погано чує одне вухо.

Імплантати середнього вуха — пристрої, які імплантують всередину вуха під час хірургічної операції. Імпланти змушують коливатися слухові кісточки середнього вуха, за рахунок чого людина з кондуктивною, нейросенсорною або змішаною приглухуватістю краще чує. Імпланти середнього вуха — альтернатива традиційним пристроям, що підсилюють звук. Вони рекомендуються тим людям, які з якоїсь причини не можуть або не хочуть користуватися звичайними слуховими апаратами.

Одноразові слухові апарати іноді рекомендуються людям з незначною або помірною втратою слуху. Зазвичай акумулятора такого апарату вистачає приблизно на 10 тижнів, після чого апарат викидають і замінюють новим.

Кохлеарні імплантати при порушенні слуху

Це невеликі пристрої, що вживлюються під шкіру за вухом під час хірургічної операції. Складаються із зовнішнього звукового процесора та внутрішньої частини, що включає в себе приймач, електронний модуль і довгий дріт з електродами (електродний масив).

Зовнішній процесор вловлює звуки, аналізує їх і перетворює в сигнали, які передаються під шкіру у внутрішній приймач-стимулятор, який передає їх по електродах у равлик внутрішнього вуха. Потім сигнали передаються в головний мозок по слуховому нерву, як зазвичай. Це означає, що кохлеарний імплантат підходить лише людям, у яких не порушена робота слухових нервів.

Такий апарат іноді рекомендують дорослим або дітям з важким ступенем двосторонньої нейросенсорної приглухуватості, коли слухові апарати не ефективні.

Перед протезуванням проводять ретельне обстеження, щоб встановити, чи допоможе кохлеарний імплантат поліпшити слух людини. При оцінці враховуються будь-які обмеження або труднощі комунікації, які зазнає пацієнт. Імплантат імплантується під час хірургічної операції і включається через кілька тижнів.

Є підстави вважати, що в людей з кохлеарним імплантатом підвищений ризик пневмококового менінгіту, особливо якщо їм не робилося щеплення від пневмокока. Ризик зараження бактеріальним менінгітом невисокий, але все ж він дещо більший порівняно з іншими людьми.

Слухові стовбуровомозкові імплантати

Застосовуються при важкому ступені глухоти з ураженням слухових нервів. Для установки пристрою потрібна складна хірургічна операція, коли спеціальні електроди імплантуються не у внутрішнє вухо, а безпосередньо в стовбур головного мозку. За принципом роботи схожі з кохлеарними імплантатами, але обходять равлик і слуховий нерв, під’єднуючись безпосередньо до мозку.

Слухові стовбуровомозкові імпланти складаються з трьох частин:

• електроди, які імплантуються в ділянку головного мозку, що відповідає за обробку звуків;
• приймач, який закріплюється під шкірою за вухом;
• невеликий зовнішній звуковий процесор, що вловлює звуки і перетворює їх в електричні імпульси.

Мікрофон у процесорі вловлює звук і перетворює його в електричний сигнал. Потім процесор передає цей сигнал у головний мозок через приймач і електроди.

Слуховий стовбуровомозковий імплантат не може повністю відновити слух, але дозволить дещо поліпшити його і полегшити читання по губах. Іноді застосовується для лікування глухоти, спричиненої захворюванням під назвою нейрофіброматоз типу 2. Поки такі операції в Росії і в світі відбуваються рідко.

Читання по губах і мова жестів при глухоті

Інколи глухота впливає не тільки на можливість розуміти інших, але і на здатність говорити. Багато людей з важким ступенем втрати слуху навчаються іншим способам комунікації, крім мови.

Для тих, хто втратив слух після того, як навчився говорити, корисним навиком може бути читання по губах. При цьому людина стежить за рухами губ співрозмовника, щоб зрозуміти, що він говорить.

Людям, які народилися глухими, набагато складніше читати по губах. Вони часто вчать мову жестів — метод спілкування за допомогою рухів рук і міміки. Мова жестів не схожа на звичайну мову, у неї своя граматика і синтаксис (порядок слів).

Профілактика втрати слуху

Вуха — вразливі органи, які можна пошкодити різними способами, тому запобігти втраті слуху можна не завжди. Ризик втрати слуху під впливом шуму залежить від його гучності і тривалості. Фахівці вважають, що постійний вплив звуків, рівних або перевищуючих 85 дБ (наприклад, звук працюючої газонокосарки або шум автотраси), з часом може призвести до втрати слуху.

Однак наведені нижче поради дозволяють знизити ризик приглухуватості, викликаної впливом гучних звуків.

• Не слід дивитися телевізор і слухати радіо або музику дуже голосно. Це особливо важливо, якщо в будинку є маленькі діти, так як їхні вуха більш уразливі. Якщо дві людини, які сидять за два метри одна від одної, не можуть спілкуватися, не підвищуючи голосу, слід зменшити гучність телевізора. Після прослуховування музики у вухах не має дзвеніти, і слух не повинен на час знижуватися.
• Слід використовувати навушники, які краще блокують зовнішній шум, а не додавати гучність. Для цього можна придбати насадки на навушники.
• Працюючи в галасливій обстановці, слід захищати вуха за допомогою навушників або вкладок, наприклад, у барі, нічному клубі, цеху або на будівельному майданчику.
• Слід захищати вуха на галасливих концертах та інших заходах з високим рівнем шуму, наприклад, на автоперегонах.
• Не слід встромляти собі у вуха або у вуха дитини пальці, ватяні палички, ватяні диски і серветки.
• Потрібно своєчасно лікувати найпоширеніші причини втрати слуху, такі як вушні інфекції (отит середнього вуха) і хвороба Меньєра.
• При виникненні проблем зі слухом слід звернутися до лікаря.