Кінезіотерапія будується на простій ідеї: рух лікує рух. Методика відновлює звичні рухи за рахунок посилення м’язового тонусу, тому її найчастіше застосовують при патологіях опорно-рухового апарату та при усуненні наслідків паралічу, зокрема після інсульту головного мозку.
Правильно проведена кінезіотерапія суглобів і хребта дозволяє усунути негативні симптоми й повернути пацієнтові свободу рухів, обумовлену нормальним станом м’язового, зв’язкового та суглобового апарату. Нижче — загальні відомості про методику, способи лікувального впливу на організм, а також про показання й протипоказання.
Що таке сучасна кінезіотерапія
Сучасна кінезіотерапія охоплює кілька аспектів науково обґрунтованого впливу на системи й органи людського тіла. Є науково підтверджені дані про те, що навіть рівень гормонів у крові можна регулювати за допомогою ефективної роботи міоцитів. Фізіологи розглядають м’язи як величезні потенційні резерви, які забезпечують правильне функціонування судинної та нервової систем.
Приблизно 92% випадків діагностованої вегетосудинної дистонії — як у підлітків, так і в дорослих — пов’язують із недостатньою роботою м’язової стінки судин. Порушення іннервації не є первинним чинником. Відсутність регулярних фізичних навантажень, які покращують тонус судин, — головна причина вегетосудинної дистонії. Уникнути захворювання та його ускладнень допомагають методики сучасної кінезіотерапії.
Фізична активність дає виражені ефекти:
- відновлення м’язового тонусу;
- посилення мікроциркуляції крові;
- відведення лімфатичної рідини від клітин організму;
- покращення кровопостачання та підвищення рівня виведення вільних радикалів;
- швидка переробка глюкози й надлишкових вуглеводів;
- накопичення глікогену, який забезпечує організм швидкими надходженнями енергії в разі екстреної необхідності;
- розпад кортизолу, що виділяється залозами під час фізичних і психогенних стресових факторів;
- покращення харчування та гідратації міжхребцевих хрящових дисків і великих суглобів тіла;
- покращення стану фасцій і сухожилкового зв’язкового апарату, що підвищує гнучкість і витривалість тіла.
Кінезіотерапія — це сукупність методик фізичного впливу, що сприяють відновленню рухової активності, підвищенню життєвого тонусу та усуненню причин розвитку багатьох соматичних захворювань. Шлунок — це теж м’язовий мішок, а найважливішим фактором розвитку жовчнокам’яної хвороби є дискінезія жовчовивідних шляхів, тобто неправильна м’язова робота. Міокард — також м’яз, і серце потребує регулярного тренування.
Без повноцінного руху зберегти здоров’я людини неможливо, як і вилікувати будь-яке захворювання без лікувальної фізкультури. Рух — найкращі ліки. А сучасна кінезіотерапія допомагає повернути втрачену свободу руху навіть тим пацієнтам, які втратили її через дію патогенних факторів.
Хто такий лікар-кінезіотерапевт
Кінезіотерапевт — насамперед фахівець із закінченою вищою медичною освітою. Без відповідного диплома займатися цим видом діяльності заборонено. Останнім часом з’явилася спірна спеціалізація — спортивний лікар: у цій сфері свої послуги нерідко пропонують люди без вищої медичної освіти, що загрожує пацієнтові серйозними наслідками.
Лікар-кінезіотерапевт знає анатомічну будову м’язів, сухожиль, зв’язок, суглобів і опорно-рухового апарату в цілому. Це дозволяє проводити сеанси без ризику пошкоджень для хворого. Після спеціальних курсів фахівець розуміє, як влаштовані й працюють ті чи інші групи м’язів, на функціонування яких органів і систем вони впливають прямо й опосередковано. Саме тому за допомогою спеціально розроблених комплексів вправ він може покращити роботу внутрішніх органів.
Звертаючись до клініки мануальної терапії, переконайтеся, що у кінезіотерапевта є:
- диплом про закінчення вищого медичного навчального закладу;
- свідоцтво про проходження курсів кінезіотерапії та реабілітації;
- сертифікат фахівця встановленого державного зразка;
- відгуки вдячних клієнтів.
Якщо чогось із цього списку немає, краще відмовитися від послуг такого доктора.
Кінезіотерапія в реабілітації
У сучасній медицині реабілітація й кінезіотерапія пов’язані нерозривно, адже саме через фізичну активність повертається здатність до самообслуговування, ходьби, нахилів та інших рухів. Пасивна кінезіотерапія під час реабілітації змушує структури головного мозку «згадати», як раніше відбувалися ті чи інші рухи. Ці методики ефективно протидіють не лише наслідкам спінальних травм, а й паралічам після перенесених порушень мозкового кровообігу.
Реабілітація за допомогою кінезіотерапії ґрунтується на кількох базових принципах:
- тривала відсутність фізичного навантаження призводить до часткової атрофії м’язів — потрібно запустити в них активні процеси кровопостачання й проведення електричного імпульсу;
- накопичення продуктів розпаду в міоцитах провокує латентне хронічне запалення та підвищену продукцію кортизолу — за рахунок вправ цей ланцюжок переривається і гормональний фон покращується;
- кінетичний вплив на внутрішні органи стимулює їхню функцію;
- робота м’язів прискорює рух лімфатичної рідини та відведення продуктів розпаду й токсинів;
- багаторазово прискорюється обмін речовин, що стимулює вироблення стовбурових клітин, а вони запускають регенераційні процеси в пошкоджених тканинах;
- посилюється дифузний обмін із хрящовою тканиною великих суглобів і міжхребцевих дисків — це перешкоджає розвитку остеохондрозу та остеоартрозу.
При реабілітації після серйозних травм важливо не допустити утворення ділянок трофічних змін тканин, остеопорозу й пролежнів. При порушенні рухливості у великих і дрібних суглобах виникає ризик формування контрактур — і в боротьбі з ними кінезіотерапія відіграє найважливішу роль.
Показання для лікування кінезіотерапією
Нині лікування кінезіотерапією застосовують при широкому спектрі захворювань. Насамперед це патології опорно-рухового апарату, як-от остеохондроз хребта та остеоартроз великих суглобів верхніх і нижніх кінцівок.
Крім цього, показання включають такі стани:
- парези, паралічі, параплегії та порушення мовної й мімічної функції у пацієнтів, які перенесли інсульт;
- стан після кліщового енцефаліту, поліомієліту та інших інфекцій спинного мозку й мозкових оболонок;
- стан після серйозних травм, що призводять до тривалого періоду іммобілізації;
- спондилоартроз, унковертебральний артроз та інші хвороби суглобів хребта;
- стан після розтягнення зв’язкового, сухожилкового й м’язового апарату;
- порушення логопедичного та психологічного розвитку в малюків;
- неправильна постановка стопи з розвитком поздовжнього чи поперечного плоскостопості, клишоногості;
- стан після рахіту з деформацією кісткового скелета;
- вегетосудинні дистонії за гіпертонічним, гіпотонічним, кардіальним і змішаним типом;
- застійні явища в лімфатичній системі;
- недостатність судинного тонусу, в тому числі в коронарній системі кровопостачання;
- гіподинамія та малорухливий спосіб життя;
- ожиріння аліментарного й ендокринного типу;
- підвищений рівень різних гормонів у крові, зокрема порушення резистентності до глюкози.
Показання для лікування конкретних захворювань методами кінезіотерапії варто уточнювати у свого лікуючого лікаря.
Протипоказання для кінезіотерапії
Абсолютних і постійних протипоказань для кінезіотерапії не існує. Найчастіше методику не застосовують у таких ситуаціях:
- у пацієнта наразі є травми, наприклад переломи, які перешкоджають здійсненню певних рухів;
- гостра стадія онкологічного процесу;
- гостра стадія будь-якого інфекційного захворювання, що супроводжується високою температурою тіла, багаторазовим рідким стільцем, нудотою і блюванням;
- високий рівень артеріального тиску;
- гостра серцева або дихальна недостатність;
- масивна крововтрата;
- відкрита форма туберкульозу;
- психічні захворювання, що спричиняють неадекватну поведінку пацієнтів.
Визначити наявність або відсутність протипоказань може лише досвідчений лікар. На консультацію приносьте всю наявну медичну документацію, а амбулаторна карта має бути при пацієнтові. Вивчивши цей документ, лікар зможе правильно вибрати методику терапевтичного впливу.
Види кінезіотерапії
Застосовувані нині види кінезіотерапії поділяються на активні й пасивні. Активні спрямовані на виконання дій самим пацієнтом: для цього він має зусиллям волі задіяти групи м’язів, які не мають достатнього тонусу. Пасивна кінезіотерапія переважно передбачає, що рухи із залученням пошкоджених груп м’язів відбуваються або за допомогою лікаря, або із застосуванням спеціальних тренажерів.
Пасивні методики дозволяють активувати втрачені рухові здібності, повертати рухливість, покращувати еластичність сухожилкових і суглобових тканин.
Ізометрична кінезіотерапія
Ізометричний напрямок будується на напруженні м’язів без зміни довжини кінцівки та без руху в суглобі. Такий режим корисний там, де рух у суглобі тимчасово обмежений або протипоказаний, але м’яз потрібно утримувати в робочому стані.
Кінезіотерапія хребта
Окрема увага приділяється хребту: вправи спрямовані на м’язовий корсет, рухливість сегментів і живлення міжхребцевих дисків. Саме тому кінезіотерапія хребта посідає важливе місце при остеохондрозі та спондилоартрозі.
Кінезіотерапія суглобів
Для великих і дрібних суглобів підбирають вправи, які зберігають амплітуду рухів і перешкоджають формуванню контрактур. Це особливо важливо після тривалої іммобілізації та при остеоартрозі.
Як проходить курс і на що звертати увагу
Курс завжди починається з оцінки стану пацієнта та вибору методики. Далі заняття поступово ускладнюються: від пасивних рухів і мінімального навантаження до активних вправ, які пацієнт виконує самостійно. Регулярність важливіша за інтенсивність — саме вона запускає ті процеси в м’язах, судинах і суглобах, про які йшлося вище.
Кінезіотерапія — це не універсальна процедура, а метод із чіткими показаннями й обмеженнями. Рішення про початок занять ухвалює лікар, який враховує діагноз, супутні захворювання та поточний стан пацієнта.
