Нападоподібний спазматичний кашель, який виснажує і дитину, і дорослого, — типова ознака коклюшу. Імунітет формується після перенесеної хвороби або вакцинації, проте зараження трапляється навіть у дорослих. Тому питання, як передається коклюш, має цілком практичне значення: від відповіді залежить, наскільки виважено варто поводитися з хворою людиною поруч.
Епідеміологія: джерело і механізм зараження
Дослідження фахівців переконливо довели: збудник коклюшу — мікроорганізм бердетелла (Bordetella pertussis), а джерело інфекції — уже хвора людина або реконвалесцент, який є бактеріоносієм.
Палички виділяються в зовнішнє середовище з повітрям, що видихається, — під час кашлю, розмови, чхання. Крапельним шляхом вірусні агенти можуть потрапляти й на навколишні предмети, але тривалий час зберігатися на них не здатні: швидко гинуть.
Повітрям збудник переноситься на значні відстані, тому ризик зараження є у 100% контактних осіб — навіть тих, хто лише тривалий час перебував в одному приміщенні з людиною, інфікованою кашлюковою паличкою.
Після проникнення в дихальні структури бердетели осідають на тканинах і починають активно розмножуватися. Симптомів загальної інтоксикації при цьому не виникає. Цей період називається інкубаційним і триває близько 3–14 діб.
Далі мікроорганізми починають виділяти токсин, згубний для тканин дихальних шляхів. Людина відчуває погіршення самопочуття: дере в горлі, піднімається температура, виникає непереборне бажання прокашлятися. У період катаральних проявів передача збудника не така висока, як у розпал хвороби.
До лікаря людина зазвичай звертається тоді, коли вже не може самостійно впоратися з нападами виснажливого кашлю, попри всі вжиті заходи. Саме так у повітря потрапляють мільйони шкідливих мікроорганізмів — під час розмови, чхання, кашлю.
Як і багато респіраторних патологій, коклюш має сезонність, а міні-епідемії виникають кожні 3–4 роки. Завдяки багаторічній імунізації захворюваність сьогодні досить низька.
Характеристики збудника
Бердетелла — кашлюкова паличка, належить до збудників із респіраторним механізмом передачі. Вона нестійка в навколишньому середовищі й швидко втрачає активність під впливом різних негативних чинників, зокрема високих температур. Згубні для неї також УФ-промені та сонячне світло.
Саме тому предмети особистої гігієни та побуту вираженої небезпеки не становлять, а санітарного прибирання в кімнатах, де побував хворий, не потрібно.
Одна з обов’язкових умов зараження — тісний контакт із хворою людиною на відстані ближче 2,5 м. Відбувається вдихання крапельок слизу, насичених бердетеллами.
Максимально небезпечний період — перші 3–5 діб спазматичного кашлю. Далі ризик зараження знижується: до кінця другого тижня — до 60%, до кінця третього-четвертого тижня — до 15–20%. Загалом паличка коклюшу може передаватися до п’ятого-шостого тижня від початку одужання.
Трапляється й бактеріоносійство — стан, коли яскравих симптомів у людини немає, але вона виділяє небезпечні мікроорганізми. Воно короткочасне й не може створювати епідемічно серйозну ситуацію. Атипові форми коклюшу в цьому сенсі значно небезпечніші. Нерідко хворим ставлять неправильний діагноз, наприклад хронічний бронхіт, і наполегливо намагаються його вилікувати.
У тих, хто перехворів на коклюш, формується стійкий багаторічний імунітет. Але, як і при специфічній вакцинації, збудники коклюшу та паракоклюшу не виключають появи патології в полегшеній формі.
Механізм розвитку хвороби
Вхідними воротами для інфекції є структури верхніх дихальних шляхів. З потоками повітря мікроорганізм заселяє тканини гортані, а згодом і бронхів. Цьому активно намагається перешкодити імуноглобулін класу А, який виділяють клітини епітелію. Однак при його зниженій концентрації відбувається зараження коклюшем.
У дітей дошкільного віку спостерігається функціональна незрілість тканин дихальних структур, тому бердетели найчастіше вражають саме цю вікову категорію.
Після прикріплення до клітин епітелію мікроорганізми починають виділяти специфічні токсини — особливі білки, що провокують запальні явища в тканинах. Найбільше негативного впливу зазнають бронхіоли. Кашлюкова паличка не здатна проникнути всередину клітин, тому негативні зміни мінімальні.
Механізм виникнення специфічного кашлю досить добре вивчений і має свої особливості. Спочатку кашльові позиви провокуються локальним подразненням рецепторів тканин дихальних шляхів токсинами, які виділяють бердетели. Потім приєднується алергічний компонент — через вивільнення білків запалення. На цьому тлі бронхіоли спазмуються, і кашель стає схожим на такий при астматичному бронхіті.
За відсутності адекватного лікування, внаслідок частого подразнення волокон блукаючого нерва, у структурах мозку формується вогнище активності — кашльова діяльність набуває спастичного характеру.
Саме наявність цієї центральної ланки призводить до того, що виснажливий кашель може виникнути за будь-якого подразника ззовні: спалах світла, гучна розмова, емоційне перенапруження.
Шляхи передачі коклюшу
Як і багато інших респіраторних інфекцій, коклюш має переважно повітряно-крапельний шлях передачі. А оскільки це антропонозне захворювання, основним джерелом зараження є вже хвора людина.
В епідемічному плані найбільшу небезпеку становлять пацієнти зі стертими, атиповими формами патології. Найчастіше це дорослі, у яких коклюш не вчасно діагностовано й не проліковано. Під час безпосереднього тісного спілкування з ними, розмови збудники інфекції проникають у дихальні органи здорових людей.
Медицина відкидає побутовий шлях передачі — через предмети побуту та особисті речі хворих. Мікроорганізми дуже нестійкі до навколишнього середовища й швидко гинуть. У рідкісних випадках можна запідозрити зараження через спільний посуд або поцілунки.
Для контактних осіб носій інфекції заразний із першого дня появи негативних симптомів — і до трьох тижнів після. Оскільки в продромальному періоді людина не відчуває погіршення самопочуття, вона продовжує вести звичний спосіб життя, спілкується з людьми, виділяючи зі слиною кашлюкову паличку і заражаючи їх.
Ще один доведений фахівцями шлях передачі інфекції — бактеріоносійство. Шкідливі мікроорганізми живуть в організмі людини й виділяються в навколишнє середовище, однак погіршення загального самопочуття при цьому не відбувається. Така форма передачі коклюшу не надто характерна й не має особливого поширення.
Симптоми та тактика лікування
Крім найхарактернішого клінічного прояву — нападоподібного виснажливого кашлю — коклюш має й інші симптоми:
- підвищення температури до 38,5 градуса і вище;
- невмотивована слабкість і підвищена стомлюваність;
- у катаральний період — нежить, першіння в горлі, сльозотеча;
- до патологічного процесу залучаються практично всі органи дихання, тому симптоматика багато в чому залежить від ділянки ураження кашлюковим токсином — фарингіти, трахеїти, бронхіти.
Відновлювальний період може тривати кілька тижнів і навіть місяців, протягом яких людину продовжує турбувати періодичний кашель.
Тактика лікування коклюшу — етіотропна й патогенетична:
- антибіотикотерапія — препарати з підгрупи макролідів або цефалоспоринів останнього покоління;
- застосування різних седативних, а також протисудомних засобів — для пригнічення активності кашльового центру;
- симптоматичні заходи — полегшення кашлю за допомогою протикашльових і муколітичних препаратів;
- ЛФК — дихальні комплекси в період одужання.
Рішення про те, де проводити лікування — вдома чи в стаціонарі, — ухвалює виключно фахівець, виходячи з тяжкості стану пацієнта та його вікової категорії.
Що це означає для профілактики
Розуміння шляхів передачі коклюшу допомагає тверезо оцінювати ризики. Якщо в приміщенні є людина з нападоподібним кашлем, достатньо тривалого перебування поруч, щоб інфекція поширилася. Водночас немає сенсу дезінфікувати кожну чашку чи іграшку: поза організмом збудник гине швидко.
Найнадійніший захист — вакцинація та вчасне звернення до лікаря, коли кашель затягується або набуває нападоподібного характеру. Важливо пам’ятати, що дорослі зі стертими формами хвороби часто залишаються недіагностованими і можуть передавати інфекцію дітям, для яких коклюш особливо небезпечний.
